Національний центр мистецтва та культури Жоржа Помпіду, Париж.
Ця марина написана Вламинком у період, коли, випробувавши найзначніші напрями у французькому живописі тих років, він виробив свій почерк. Щоб прийти до нього, художнику знадобився вибух фовізму, а потім спроба розміститися в рамках кубізму. До 1911 року Вламінк вийшов за межі обох стилів і продовжив працювати у своєму. Його характеризують більш стримана, досить похмура палітра та вільне трактування форм. Відмінна риса, властива багатьом картинам цього періоду – відчуття руху. Чи то в його пейзажах панує вітер, чи точка сприйняття їх знаходиться в автомобілі, що проноситься повз? Саме в цьому русі Вламінк тепер виявляє свій неприборканий темперамент.
Ще показовий момент – дуже часто у пейзажах, створених після Першої світової війни, є людина – зримо або, як у даному випадку, незримо.
Марина написана у похмурій кольоровій гамі. Стримані сірі та сизо-зелені кольори моря та неба звучать в унісон із темними дахами, світлі баранчики хвиль перегукуються зі стінами будинків. Настрій картини – тривожний, напружений, що властиво більшості робіт Вламинка. Їхнє призначення – розтривожити, збентежити, схвилювати.
